Самокритика: як перестати критикувати себе

Я дала своєму внутрішньому критику смішне імʼя, щоб казати йому помовчати, коли він лізе, куди не просять: «О, знову ти Балакуйко щось розказуєш. Прикольно теревениш, дяки, але я знаю, що до чого». Це доволі класна вправа. Внутрішньому критику можна дати смішне ім’я, попросити його помовчати і додати влучні реалістичні аргументи. Наприклад, «Помилятися - це нормально і ніхто від цього не застрахований. Я зроблю висновки і піду далі», коли критик сварить за помилку. Для того, щоб такі вправи були ефективними важливо знати звідки береться внутрішній критик, для чого він треба,  друг він нам чи ворог. Про це і поговоримо.

Мабуть, я вас не здивую, якщо скажу, що родом внутрішній критик з дитинства.  Але не тільки. Сьогодення теж грає роль. Отже, природньо так склалося, що головна робота нашого мозку - це захищати нас. Він хоче, щоб ми були в безпеці. Та є одна проблемка: користуватися він може тільки тими знаннями і досвідом, які ми вже маємо  в нашій голові (тому нам корисні нові знання та навички). А що ми зазвичай маємо? Народжується дитина. Вона не може сама про себе піклуватися, її батьки чи опікуни - це для неї - цілий всесвіт. Все нове. Дитина уважно спостерігає за всім, що відбувається навколо і навчається. Росте потихеньку, починає спілкуватися з іншими дітьми… Звідки дитині знати, яка вона? От вона є така, яка вона є. Та починає говорити оточення: «В тебе он оцінки погані, а Катя молодець, гарно учиться», «В тебе руки довгі, ніс не гарний» «нікому ти не треба зі своїми витівками», «ох і характер, та хто тебе витерпить» абощо. Все це має різні відтінки і сипеться на кожного з нас. І от коли ми виростаємо, в нашій голові продовжують звучати ці всі фразочки. Вони видозмінються, підлаштовуються під ситуацію і звучать собі далі, зазвичай викликаючи почуття сорому, провини, суму, злості, страху. Ну а люди продовжують нас оцінювати. Наше оточення тут і зараз теж грає роль. Слова партнерів, друзів, колег по роботі; досвід, який ми отримуємо в соціальних взаємодіях… Це впливає на те, як ми говоримо до себе і що ми собі кажемо. Бо людина - створіння соціальне. Для нас важливі стосунки з іншими людьми, ми хочемо подобатися і щоб нас любили. Звичайно, ми не хочемо знову пережити неприємні емоції та ситуації, тому пірнаємо у самокритику. Ось так наш внутрішній критик захищає нас. А ще може й мати каральну функцію. Коли ми критикуємо себе за щось, бо завчили таку реакцію на свої помилки.

Та важливо знати: самокритичні думки - це думки. Думки - це припущення, які можуть підтвердитися, а можуть не підтвердитися. Варто пам’ятати, що думка може не відображати реальні справи. Є багато особистих чинників, які впливають на те, як ми мислимо (генетика, знання, навички, досвід). Те, що говорять люди - це про суб’єктивне сприйняття. Отже, ми можемо помилятися в своїх судженнях і інші можуть помилятися в їх судженнях. Окей, а внутрішній критик може хотіти, щоб ми були ідеальними, щоб догоджали іншим, щоб все на світі знали чи ще щось… Ці всі думки впливають на наші емоції та поведінку. Змушують нас уникати певних ситуацій, обезцінювати свої успіхи, шукати підтвердження своїм недолікам або ж робити вигляд, що ви супер-пупер впевнена в собі людина, яка ніколи не помиляється, хоча насправді це зовсім не так… Все це погіршує настрій, створює ризик розвитку депресії, тривожних розладів, хронічного стресу. Самокритичність у більшій чи меншій мірі властива кожному з нас. Та, наприклад, при депресії, деяких розладах вона сягає вищого рівня і потребує особливої уваги, оскільки може бути виражено болючою та жорстокою.

Так друг нам внутрішній критик чи ворог? Не друг і не ворог. Це просто набута навичка внутрішнього діалогу. Прикол в тому, що найкращі результати в якійсь діяльності ми можемо показати не тоді, коли затюкаємо себе, а тоді коли будемо надавати собі підтримку. Тобто, варто засвоїти нові знання та навички, які спонукають реалістично оцінювати ситуацію, проявляти доброту і турботу до себе. Наприклад, вимагати від себе відсутності помилок - це нереалістисно. Бо всі люди, навіть найрозумніші і досвідченіші, помиляються. А от поставити собі за ціль бути достатньо хорошим у чомусь і надавати собі підтримку - оце вже мотивує і додає сил. 

Велику роль грає наше оточенння, як я уже казала раніше. Тому, варто оглянутися і уважно приглянутися чи є хтось, хто множить ваші невпевненості в собі. В таких випадках треба або припиняти спілкування або виставляти особисті кордони, в залежності від ситуації і її контексту.

Отже, підсумуємо: наш внутрішній діалог може набути більш доброзичливого тону і це вплине на наші емоції та поведінку, а отже і на життя загалом.

Я психолог і ви можете записатися до мене на консультацію. Детальніше про запити, мою освіту, вартість консультації та інші моменти на сторінці «Консультація» (клік).