Психологічний розбір аніме "Зошит смерті"
Справедливий світ, ідеальне суспільство… Лайт Ягамі любив про це говорити і виправдовувати цими словами свої злочини. Звучить красиво та не більше. В нашому світі багато несправдивості, бо світ наш не ідеальний, бо людина по природі своїй істота не ідеальна.
Лайт Ягамі сам себе обманював і жив у полоні власних фантазій. Називав себе богом, та насправді був просто людиною. В його руки потрапила надприродна річ, яка наділяла його великою владою. І ця річ показала, що розумний, симпатичний хлопець з гарною репутацією, насправді є небезпечним для суспільства. Ми побачили, що він не здатен любити ні себе ні інших. Він прозвав себе богом, бо не міг прийняти те, що він просто людина. Він хотів рятувати світ та світ довелося рятувати від нього. Все почалося з того, що в руки хлопчини, сина працівника поліції, потрапив зошит, який може відбирати життя. Спочатку Лайт не вірив, потім спробував записувати імена. Перші два імені викликали у нього докори сумління та він виправдав себе тим, що рятуватиме світ. Він сказав Рюку: «Я створю ідеальне суспільство, світ в якому житимуть лише відповідальні та добрі люди». На що той відповів: «І ти будеш в ньому злочинцем». Ці слова здивували Лайта, бо він же найкращий учень Японії і взагалі типу такий класний, серйозний і все таке. Тому він стане богом. Звичайно, у нього не вийшло. Богом був Рюк, а він був просто людиною.
Цікаво те, яку роль в цьому всьому зіграла нудьга. В першій серії ми бачимо, як Лайт нудьгує на уроках і розповідає богу смерті, що «вершити правосуддя» він вирішив від нудьги. Чому ж він такий нудьгуючий? По перше, на протязі перегляду всіх серій аніме, ми зрозуміли, що емпатія та співчуття - це не про Лайта Ягамі. Він не отримував задоволення від спілкування. Взаємодії з іншими людьми для нього були можливістю показати себе, підкреслити власну перевагу, використати когось у власних цілях тощо. Справжніх, теплих дружніх та родинних зв’язків у нього не було. Він хотів уваги, обожнювання, бути особливим, бути номером один. Та увага, яку він вже мав була для нього звичною і недостатньою. Сприйняття хлопця було викривлене дихотомічним мисленням, або як його ще називають «чорно-білим». Це про крайнощі. Все або нічого, ідеально або жахливо, успіх або провал і ніякої адаптивності. Наприклад, Лайт ділив людей на добрих і поганих. Чи варто казати, що насправді все влаштовано зовсім не так? Людина не є стовідсотковим добром чи злом. Кожним з нас керує мозок з його природніми налаштуваннями. Кожен з нас мислить і діє через призму особистих знань і досвіду. Наші дії - це результат нашого мислення і ситуацій в які ми потрапляємо, а не того, що ми добрі або злі. Тому, на мою думку, реалістичніше говорити про адекватність і неадекватність. А неадекватність має різну інтенсивність і безліч відтінків. То чи можна судити не розібравшись? Ні, не можна. Дихотомічне мислення - це і про високі очікування. До зошита Лайт вважав своє життя доволі передбачуваним, а багато ситуацій і взаємодій «недостатньо цікавими». Це теж було причиною його нудьги.
Зошит дав йому відчуття винятковості та переваги, чого він і прагнув. До речі, для Рюка вся ця історія з Лайтом і зошитом була забавкою. Йому теж було нудно, тому він вирішив підкинути зошит амбіційному найкращому учневі і подивитися, що з того вийде, паралельно ласуючи яблуками. Лайт думав, що він такий крутий і тямущий, але він був просто іграшкою в руках Рюка. Як то кажуть, коли дивишся донизу, можеш не побачити те, що зверху. Його вигадана винятковість так засліпила його, що він пропустив той факт, що просто задовольняв потребу Рюка у розвагах.
Одним з найбільших випробувань для Лайта стало знайомство з Л. Найкращий детектив світу взявся за розслідування справи Кіри. І Лайту довелося задіяти всю свою хитрість, всі свої знання та маніпуляції, щоб викрутитися з ситуації. Захищав він себе всіма можливими способами, не жаліючи нікого і нічого, аби лише не попастися в руки правосуддю. Ми стали свідками видовищної битви інтелектів. Ми бачили, як Л не стало і як Лайт реготав з криком про перемогу. Та Л все ж перевершив Кіру, хоч і не вижив. Він передав справу своїм племінникам, які змогли завершити розслідування. Отже, ким був Л? Справді цікавим і доволі загадковим персонажем. Він любив сидіти в дивній позі, ходити босоніж, їсти багато солодкого. Л володів метакогнітивними навичками, тобто розумів власні процеси мислення. Він пояснив, що сидить в дивній позі, оскільки вона допомагає йому ефективніше думати. Стосовно солодкого. Л казав, якщо їсти багато солодкого і при цьому працювати мізками, то не матимеш зайвої ваги. Розглянемо це твердження дещо детальніше. Ось декілька фактів: для ефективної роботи мозку потрібна глюкоза; мозок споживає близько 20-25% усієї енергії організму, навіть у стані спокою. Та чи означає це, що можна худнути, навантажуючи мозок? Наразі досліджень, які б підтвердили слова Л немає. Але є дослідження, які підтверджують, що багато солодкого їсти шкідливо. Також Л дивним чином тримає речі, ходить босоніж і носить один і то й же одяг. Скоріше за все, так автори хотіли підкреслити особливості його мислення і образ генія. Ну і звичайно така поведінка може пояснюватися тим, що Л високо цінує свої інтелектуальні здібності і робить все, щоб їх підтримувати. Також йому притаманна обережність, підозріливість, креативність, саркастичність, наполегливість тощо. Він не дозволяє емоціям впливати на його рішення, готовий використовувати різноманітні хитрощі, якщо це наблизить його до розкриття справи. Загалом Л, як і Лайт хотів справедливості. Але Л чітко усвідомлював свої дії та наміри, а Лайт сам себе обманював, сам себе виправдовував, жив у власних ілюзіях.
А ви звертали увагу на те, як Л вимірює свої припущення у відсотках? Наприклад, він казав, що на 90% впевнений в тому, що Лайт Ягамі - Кіра. Це, до речі, дуже крута ідея, яку варто для себе запозичити. Оцінювання ймовірності події у відсотках - це чудова можливість реалістичніше подивитися на те, що відбувається. Такий підхід дозволяє відстежувати зміни та приймати більш зважені рішення, адже сприйняття стає менш упередженим. Оцінивши ймовірність того, що Кіра - це Лайт у 90%, Л залишив 10% для сумнівів. Впевненість на 100% без достатніх для цього об’єктивних доказів заважала б адекватно проводити розслідування і помічати важливі речі.
Дещо цікаве. Чи думали ви, як же Лайт Ягамі став таким неадекватом, якщо у нього здавалося б така благополучна сім’я? Я маю припущення щодо цього. Дитинства Лайта нам не показали, але певні факти ми маємо. Поглянемо детальніше. Батько поліцейський, постійно зайнятий роботою. Мама в перших серіях зустрічала свого сина з екзамену, очікуючи результатів. Замість того, щоб спитати Лайта, як все проходило, про його переживання або їх відсутність, вона проявила інтерес лише до його оцінок. Можна зробити припущення, що в їх сім’ї на першому місці стоять досягнення, думка інших людей, ідеальність. Скоріше за все батьки не приділяли достатньої уваги емоційним потребам дитини, що призвело до травми прив’язаності та інших ментальних проблем. Ми не побачили в цій сім’ї теплих родинних стосунків. Та ми побачили, що Лайт легко міг пожертвувати сім’єю задля своїх цілей. Все це вплинуло на подальший хід подій.
А зараз поговоримо про Лайта Ягамі та Місу Амане. Їх «любов» - це історія про емоційну залежність та нездорові стосунки загалом. Ми неодноразово бачили, що Міса готова абсолютно на все заради того, щоб бути з Лайтом. Та для Кіри Міса була лиш одним з інструментів досягнути цілі - бути краще всіх, сильніше всіх, мати владу. Він маніпулював її почуттями, щоб вона робила те, що входило в його плани. Якщо говорити про типи прив’язаності, то схоже, що Міса має тривожний тип, а Лайт - уникаючий. Доволі часто люди з тривожним типом прив’язаності обирають в партнери людей з уникаючим, щоб відігравати з ними знайомі з дитинства сценарії. Також люди з тривожним типом прив’язаності схильні до емоційної залежності в стосунках, ревнощів, пошуку прихованих сигналів, нав’язливості тощо. А люди з уникаючим до емоційної відстороненості, прагнення незалежності, страху вразливості, недовірливості тощо. Лайт прагне бути незалежним від стосунків з іншими людьми і диктувати власні правила. Міса ж готова піти на будь-які жертви, аби бути поряд з тим, у кого закохалася і хто асоціювався у неї з безпекою. Та загалом варто зазначити, що Лайт Місу не кохав. Він додав її до свого плану, тому дозволив вважатися його дівчиною. Та хто зна, що було б, якби Рем, богиня смерті, яка оберігала Місу, не пригрозила Лайту помстою, якщо він образить дівчину. Міса знала на початку їх стосунків, що Лайт змушений з нею бути і цілком була цим задоволена. Можна зробити висновок, що не лише Лайт маніпулював Місою, але й Міса маніпулювала Лайтом для задоволення своїх потреб. Їхні стосунки - це про контроль і страх. Це не ті стосунки, які варто романтизувати.
Загалом мені сподобалося аніме «Зошит смерті». Особливо мені сподобалася остання серія. Нам показали, ким був насправді Лайт Ягамі, який ховав свою неадекватність за потягом до справедливості. Він був брехуном і боягузом. Він був ладен пожертувати рідними, друзями, будь-ким. Він маніпулював і ним маніпулювали. Хто зна, як би склалася його доля, якби він не почав вписувати імена в той зошит… Адже цей зошит проявив ті риси його характеру, про які він, мабуть, і сам не здогадувався. На поверхню вийшло все те, що він приховував за маскою ідеального учня. Нам показали наскільки згубним може бути прагнення ідеальності та домінування і наскільки сильно люди можуть обманювати самі себе. Справжня сила - це визнати і прийняти свою неідеальність. Неможливо знати все і бути краще всіх. І це абсолютно нормально. Якби Лайт втихомирився і спробував бути людиною, а не богом, можливо, тоді б він став кимось справді успішним і особливим. А так, ні. Він був лише боягузом.
