Психологічний розбір фільму "Покинь, якщо кохаєш"
Попередження: у розборі присутні спойлери.
Перше знайомство Лілі і Райла. Вона була сама в роздумах на даху багатоповерхового будинку. Батько Лілі помер і вона мала сказати щось хороше про нього та не знайшла жодного слова… Відчинилися двері, які вели на дах і з’явився молодий привабливий чоловік. З’явився агресивно, розкидаючи стільці, які там стояли. Вони познайомилися. Виявилося, що він нейрохірург і так бурхливо переживав невдалу операцію. Він розповів про шестирічного хлопчика, якого не зміг врятувати. Його брат знайшов зброю у спальні батьків і випадково вистрелив. Чому Райл працює нейрохірургом? Ми знаємо, що його сестра стане найкращою подругою Лілі. І з часом та дізнається, що у них був брат, в якого Райл випадково вистрелив, коли ще був маленьким. Хлопчика не вдалося врятувати. Коли вже наприкінці фільму нам розповідають про це, ми починаємо розуміти, чому Райл мав проблеми з агресією. Чоловік жив з сильним почуттям провини. І став нейрохірургом мабуть, щоб хоч якось залагодити свою провину, можливо дізнатися чи можна було тоді врятувати його брата, адже цим займалися лікарі саме цього спрямування. Ми бачимо, що цей життєвий вибір був результатом подій минулого, як власне і його деструктивна поведінка.
Почуття провини тісно пов’язане з відчуттям тривоги, а тривога в свою чергу, пов’язана з агресією. Замість того, щоб прийняти той факт, що він був всього лише шестирічною дитиною, яка думала, що зброя іграшкова, він продовжував страждати і звинувачувати себе. Та й Райл звик себе звинувачувати, ми можемо це прослідкувати в його поведінці і розмовах. І він створював нові ситуації, де він знову почуватиметься винним. Все, щоб його переконання про себе підтверджувалися. Так, навряд він хотів проявляти агресію до Лілі, він справді любив її. Але зовсім не розумів своїх емоцій. Влаштовував драми, можна сказати, на пустому місці через страх втратити контроль. Боявся зради, що Лілі покине його. Ну а причина агресії - бажання контролювати. Чим більше людина прагне контролювати ситуацію, тим більше вона може відчувати тривогу при втраті цього контролю. Агресія виступає, як спроба зберегти цей контроль.
Райл думав, що може вирішувати більше, ніж є насправді. А реальність така: він просто людина, яка існує по законам природи, як і всі люди на землі. Минуле, інші люди - це все поза межами нашого контролю. Всім нам варто зосереджуватися на тому, що ми по-справжньому можемо контролювати - наші власні думки, рішення і дії. Коли ми беремо на себе занадто багато, вмикається тривожність і агресія. Мудрість нам продемонструвала Лілі тоді, коли чітко вирішила, що розлучається з Райлом. Вона не намагалася змінити його (це було поза межами її контролю), вона своїм рішенням змінила її дитини і своє майбутнє на краще (а це в межах її контролю). А ще Лілі показала нам, що розуміння причин поведінки іншої людини - не причина толерувати цю поведінку. Так, Райла можна було пожаліти. Та чекати, що він колись зміниться - погана ідея. Лілі мала думати про себе та свою дитину, тому вчинила правильно: розлучилась.
А тепер поговоримо про Лілі та її стосунки з чоловіками. «Можливо, я копіюю патерни своєї мами» - сказала вона, згадуючи життя в батьківському домі. Насправді так і було. Перший червоний прапорець замайорів ще тоді, коли вони вперше зустрілися з Райлом. А з часом прапорців ставало все більше і більше. Думаю, Лілі відчувала до чого все йде. В фільмі гарно показали суперечливість бажань і намірів героїні на початку стосунків. Вона наче й хотіла цілувати, а наче й не хотіла. Наче хотіла бути блище, а наче й не хотіла. Та все ж вона закохалася. А яким величезним червоним прапором було освідчення. Райл наче спеціально підібрав момент, коли сказати «я подумаю», а тим паче «ні» було б дуже і дуже не зручно. Ось така маніпуляція. І одружилися дуже швидко. Звичайно, контролювати жінку набагато легше, коли вона живе з тобою і офіційно твоя дружина. Цікаво були зображені випадки насильства в їх сім’ї. Як та ситуація з гарячим посудом, сходами, укусом на місці тату… Показали так, щоб спочатку глядач не зовсім розумів, що відбулося. Я думаю, це і про почуття героїні. Вона теж не зовсім розуміла, що відбувалося в її подружньому житті. Часом і не хотіла розуміти. Тим паче, Райл брехав, а ще казав, що сильно любить. Та все ж прийшов момент, коли всі спогади неначе зібралися воєдино і вона чітко побачила, що заміжня за аб’юзером. Таким був і її батько. Чому вона обрала для себе те, за що не поважала своїх батьків? Людський мозок влаштований так, щоб забезпечувати виживання. Найважливіше для виживання - це безпека. А безпекою для мозку часто виступає не об’єктивна безпека, а знайомі ситуації, моделі поведінки тощо. Логіка така: краще знайоме, ніж незнайоме. Тому, в нашому житті можуть програватися одні і ті ж сценарії. Та якщо ми хочемо мати менше тривоги і стресу, маємо розвивати толерантність до невизначеності.
Стосунки Лілі та Атласа почалися з емпатії. Лілі пожаліла хлопця-безхатька і як виявилося, її добрий вчинок врятував йому життя. Розкриття всієї повноти цього моменту, нагадує нам про те, що здавалося б прості речі, можуть мати великий позитивний вплив. Хочу відмітити, що в стосунках Лілі та Атласа присутня емоційна доступність. Ми бачимо, як легко їм вдається спілкування, як щиро вони можуть ділитися своїм досвідом та думками. Лілі пішла до Атласа на роботу тоді, коли Райл її вкусив. Вона знала, що він підтримає та допоможе їй. Так воно й було. На мою думку, не зважаючи на все показане, в фільмі не достатньо розкрили тему їх стосунків. Ну і часом виникало враження, неначе дивишся ромком. Це мені не сподобалося.
А які у вас думки щодо фільму «Покинь, якщо кохаєш»? До речі, у мене на сайті та на YouTube каналі ви можете побачити й інші розбори фільмів та мультфільмів.
